Розумне визначення припуску на шліфування має велике значення для підвищення продуктивності та забезпечення якості обробки. Взагалі кажучи, шліфування - це фінішний процес. У порівнянні з іншими методами різання його ефективність різання значно нижча. Якщо припуск буде занадто великим, продуктивність буде значно знижена, а енергоспоживання шліфувального круга і верстата буде збільшено. У деяких випадках це навіть погіршить якість деталей. Наприклад, у заготовок, які піддалися поверхневому азотуванню і високочастотній термічній обробці, твердість поверхневого шару є найвищою, а твердість – найменшою по мірі всередину. Твердість поверхневого шару не відповідає вимогам. Однак припуск не повинен бути занадто малим, інакше сліди обробки або дефектні шари, залишені попереднім процесом, не можуть бути відшліфовані. Тому основним принципом визначення припуску на шліфування має бути: за умовою забезпечення якості поверхневого шару заготовки після шліфування чим менший припуск на шліфування, тим краще.

Через складність впливу на припуск на обробку важко вказати єдиний метод розрахунку. Зазвичай це можна визначити, переглянувши таблицю у відповідному посібнику та поєднавши конкретні умови сайту агента. Дані, наведені нижче, наведені для довідки:
Коли діаметр валу d<80mm, the ratio of length l to diameter d l/d<10, the grinding allowance after semi-finishing is generally 0.30~0.50mm. The smaller l/d and the hardened workpiece should take a smaller value.
Припуск на тонке шліфування після грубого шліфування, якщо між грубим і тонким шліфуванням не виконується інший проміжний процес, зазвичай {{0}}.03~0. 08 мм є прийнятним; якщо грубе шліфування супроводжується іншими процесами, такими як токарна обробка, фрезерування, термічна обробка тощо, припуск на тонке шліфування може бути прийнятий як 0,15~0,25 мм. Якщо деталь потребує азотування після грубого шліфування, припуск на тонке шліфування може становити приблизно 0,10 мм.



